Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Особи 1 до Особи 2 про визначення розміру часток у праві спільної власності на квартиру та усунення перешкод у користуванні квартирою і за зустрічним позовом Особи 2 до Особи 1 про визнання права спільної сумісної власності на квартиру,

ВСТАНОВИЛА:
У липні та грудні 2005 року Особа 1 звернулася до суду із зазначеними позовами, які судом об’єднані в одне провадження, посилаючись на те, що у вересні 2000 року зареєструвала з відповідачем шлюб, проте ще до реєстрації шлюбу уклала інвестиційний контракт з компанією «Київміськбуд» на будівництво квартири Адреса 1 та п’ять додаткових угод, сплатила свої власні кошти за квартиру, які становлять 43,2% від її загальної вартості; в подальшому вартість квартири та відсотки за кредит сплачувались за рахунок спільних коштів подружжя. У червні 2005 року їх шлюб було розірвано, згодом стосунки між ними погіршились, Особа 2 став створювати неможливі умови проживання та перешкоджати їй користуватися житлом.
Позивачка просила врахувати інтереси їх дитини та визнати за нею право власності на 81/100 частини квартири, за відповідачем — право власності на 19/100 частини, а також зобов’язати Особу 2 не чинити їй перешкод у користуванні власністю та скасувати його реєстрацію за адресою спірної квартири.
Особа 2 звернувся із зустрічним позовом до Особи 1 про визнання квартири Адреса 1 їх спільною сумісною власністю, посилаючись на те, що вони проживали разом та мали спільний бюджет ще з червня 2000 року, разом вирішили придбати квартиру і він передав 4000 грн. для сплати першого внеску, всі інші внески вони також робили зі спільних коштів.
Рішенням Дарницького районного суду м.Києва від 22.05.2006, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 23.11.2006, позов Особи 1 задоволено частково, постановлено визнати за Особою 1, з урахуванням інтересів неповнолітнього сина Особи 3, право власності на 81/100 частини квартири Адреса 1, за Особою 2 — право власності на 19/100 її частини, зобов’язати Особу 2 не чинити Особі 1 перешкод у користуванні квартирою; у задоволенні решти позовних вимог Особі 1 та в задоволенні зустрічного позову відмовлено.
У касаційній скарзі Особа 2 просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.
Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі з 16.09.2000 до червня 2005 року, мають сина Валерія, 2001 року народження. 5.07.2000 Особа 1 уклала з компанією «Київміськбуд» інвестиційний контракт про інвестування в житлове будівництво з метою придбання у власність квартири Адреса 1, у липні та серпні 2000 року — додаткові угоди до контракту та кредитну угоду з банком «Аркада». 18.07.2001 року у зв’язку з проведенням повної оплати за квартиру — 65347 грн. 44 коп. було складено акт прийому-передачі квартири і 31.07.2001 Особі 1 було видано свідоцтво про право власності.
Задовольняючи частково позов Особи 1 та відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив із того, що до реєстрації шлюбу сторони спільно не проживали й Особа 1 з 5 липня до 16 вересня 2000 року внесла на виконання інвестиційного контракту власні кошти в сумі 28259 грн., що становить 43,2% від загальної вартості квартири, тому поділу між подружжям підлягає сума 37088 грн. 44 коп. та проценти за кредитом, сплачені сторонами спільно, тобто 56,8% вартості квартири. Суд вирішив провести поділ 56,8% вартості квартири на три частини (Особи 1, Особи 2 та неповнолітнього Особи 3) та збільшити частку майна Особи 1 на 19/100 частин квартири, мотивуючи вказаний висновок положеннями ч.3 ст.70 СК та тим, що дитина сторін проживає з Особою 1, хворіє, потребує значних витрат, а коштів, які Особа 2 надає Особі 1 на утримання сина, недостатньо.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Відповідно до чч.1, 3 ст.70 СК у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. За рішенням суду, частка майна дружини (чоловіка) може бути збільшена, якщо з нею (ним) проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син (дочка) за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.
Таким чином, збільшення частки майна на користь того з подружжя, з ким проживає дитина, можливе при наявності певної умови — якщо розмір аліментів, які така особа одержує, недостатній для забезпечення фізичного, духовного розвитку дитини та її лікування.
За змістом стст.181, 182, 183, 184, 189 СК аліменти — кошти на утримання дитини, розмір яких визначається за домовленістю між батьками чи за рішенням суду.
Заперечуючи проти позову Особи 1, Особа 2, крім іншого, посилався на те, що він добровільно надає матеріальну допомогу на утримання дитини, регулярно надсилає кошти на адресу позивачки, хоча вона деколи відмовляється від їх отримання.
Суд у порушення вимог стст.214, 215 ЦПК на зазначені положення закону уваги не звернув, доводів Особа 2 в достатньому обсязі не перевірив.
З огляду на наведене, висновок суду про наявність підстав для збільшення частки Особи 1 у праві власності на квартиру є передчасним.
Крім того, судом не вмотивовано висновків про поділ 56,8% вартості квартири саме на три частини (Особи 1, Особи 2 та їх неповнолітнього сина).
Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог стст.303, 315 ЦПК належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.
За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч.2 ст.338 ЦПК.
Керуючись ст.336 ЦПК, колегія суддів Судової палати у цивільних справах ВС

УХВАЛИЛА:
Касаційну скаргу Особи 2 задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м.Києва від 22.05.2006 та ухвалу Апеляційного суду м.Києва від 23.11.2006 скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.